«Третій рік кампанії обіцяє бути визначальним у всіх сенсах». Російські ЗМІ про Україну

Російські ЗМІ вибухнули кількома пафосними статтями про російську "велич". Автором однієї з них виступила голова Ради Федерації РФ 74-річна Валентина Матвієнко. Уродженка української Шепетівки, яка зробила успішну радянсько-російську кар'єру, продовжує співати кремлівські дифірамби. Цього разу вона вирішила відзначити "рівно два роки від початку спеціальної військової операції", стверджуючи, що "зараз ідеться вже про значно більше, ніж протистояння Росії та України - це масштабна конфронтація з колективним Заходом на чолі зі США. По суті, на полях битв СВО вирішується, яким буде прийдешній світовий порядок...

«Тисячолітні традиції дружби народів»

Заголовок статті Матвієнко в "Парламентской газете", мабуть, має одразу заспокоїти тих, хто сумнівається: "Ми витримали випробування на міцність". Тон статті так само непохитний: у Росії все чудово, а навколо фашисти-нацисти і ми їх переможемо!

"Навіть самі США, їхні союзники, які зіграли ключову роль в організації в Україні в лютому 2014 року неонацистського державного перевороту, не приховують: їхньою метою було перетворення цієї країни на політичний і військовий плацдарм для протиборства з Росією як головною перешкодою на шляху Заходу до світового панування. За десять років - ціною деградації в економіці, соціальній сфері, у рівні життя населення - з України зробили фактично форпост НАТО, що перевершує за своїм військовим потенціалом більшість держав-членів альянсу, одну з найсильніших у Європі армій із потужною військовою інфраструктурою біля наших кордонів. І все це націлили проти нашої Вітчизни і пустили в хід. Розв'язавши проти нас війну нового типу, Захід показав, що налаштований виключно на силове рішення", - повторює Матвієнко до нудоти обридлі всім кремлівські наративи.

"Спроба вторгнення до Криму, населення якого висловилося за повернення півострова до складу Росії. Повномасштабна війна з Донецькою та Луганською народними республіками, громадяни яких вважають себе частиною російського народу, Росії. Геноцид мирних жителів. У цій геополітичній битві люди для Заходу - пил. Саме так західні правителі ставляться і до жителів Донбасу, яких нещадно обстрілює українська неонацистська артилерія, і до самих українців, яких наосліп, проти волі втягнули у збройне протиборство з нами. Захід вирішив, що може собі це дозволити", - суворо продовжує Матвієнко.

І, звісно, нагадує про святу миротворчість Кремля: "Ми ж, скористаюся словами Президента, перш ніж "розчохлити автомат", вісім років ішли до того, щоб врегулювати ситуацію мирними засобами. Однак постійно отримували відмову. Антиросійська політика Києва, саботування ним виконання Мінських угод, терор щодо жителів Донбасу не залишили нам іншої можливості захистити і свою країну, своїх громадян від агресивних дій України, окрім як застосувати силу, військові засоби".

І знову та сама пісня: "Захист російських людей, Русского мира, російських історичних територій - ось єдине, чим ми керуємося. Як зазначив нещодавно глава Російської держави, єдине, про що ми можемо шкодувати, так це про те, що не почали активних дій раніше. Підписуюся під його словами, в яких коротко і водночас гранично точно виражено те, що прийнято називати правдою історії".

За версією Матвієнко, "головний підсумок дворіччя - правда історії з нами, на нашому боці". Глава російського Радфеду хитро підміняє путінський провал в Україні такою собі "наочною, переконливою демонстрацією незламності Росії, нездатності ні України укупі із Заходом, ні будь-якої іншої коаліції завдати нашій Вітчизні стратегічної поразки на полях битви".

"Ми не дали слабини ні в чому, що визначає міць, життєздатність країни. Як держава, суспільство, народ за два роки СВО ми стали ще сильнішими. Ще більше зміцнилися у впевненості в нашій перемозі. Насамперед тому, що на власні очі побачили, який величезний у нас інтелектуальний, технологічний, виробничий, кадровий потенціал. І, що особливо важливо, - ми вміємо ефективно його використовувати навіть у найскладніших, найважчих обставинах", - переконує когось Матвієнко.

"Переконана, те, що ми тіснимо ЗСУ, успішно протистоїмо політичному, пропагандистському тиску, долаємо економічні санкції, - усе це величезною мірою результат згуртованості нашого суспільства. У його основі - тисячолітні традиції, культурні, моральні цінності, які народжувалися, утверджувалися протягом століть. Це цінності справедливості, патріотизму, дружби народів...", - абсолютно серйозно наполягає Матвієнко. 

"Контрнаступ ЗСУ провалився. Стратегічна ініціатива на полях битв належить Росії, нашим Збройним силам... Але у військовому протиборстві з українськими неонацистами ми повинні розраховувати насамперед на себе. Усе необхідне для перемоги у нас є: економіка, що чітко працює, армія, яка вміло і хоробро бореться, міцна консолідація суспільства, патріотичний настрій народу. Такого поєднання факторів у наших супротивників немає. І тому наша Перемога неминуча", - пафосно підсумовує Матвієнко.

«Україна - шахівниця. Або піч...»

Так звана "Свободная пресса" стверджує, що "Конфлікт на Україні розірве Європу навпіл".

Видання зачепилося за повідомлення західних ЗМІ про те, що нібито "між країнами Західної та Східної Європи зростає розкол через розбіжності в питанні поставок Україні артилерійських снарядів і ризику ураження ЗСУ".

І тепер, мовляв, "якщо Росія переможе Україну, країни Східної Європи "не пробачать" країни Західної, і весь проєкт європейської інтеграції, що розпочався з падінням Берлінської стіни, опиниться під загрозою через "незгладимий шрам".

"Про розкол на Заході через українське питання говорять давно, але чи може він стати фатальним для Євросоюзу? І що для них "поразка" України, якої одні не пробачать іншим?", - мучиться "Свободная пресса" питанням, яке сама ж і придумала.

А щоб відповісти на нього, газета покликала кількох, природно, прокремлівських "експертів".

"Поразка України в розумінні Заходу співвідноситься з піднесенням Росії та міжнародного визнання її відповідного статусу в процесі формування нового світового порядку", - заявляє "доцент департаменту політології Фінансового університету при уряді РФ" Дмитро Єжов.

"Цей процес йде активними темпами, що вводить Європу і США в замішання - санкції, які вони вводять, не діють так, як їм хотілося б... Доля ж України, за великим рахунком, не хвилює ні Європу, ні США - вона є для них лише інструментом, витратним матеріалом. Розкол у колективному Заході щодо ситуації навколо українського конфлікту має місце бути. Так, ми бачимо, що навіть не всі держави ЄС мають однозначну позицію. Характерним прикладом є та ж Угорщина. По-хорошому, європейським державам час би замислитися про рівень своєї обороноздатності, який сильно за останні роки знизився, і не на словах, а на ділі. Погіршують ситуацію протести фермерів, які в осяжному майбутньому можуть перерости в масові. Таким чином, у протестну діяльність на тлі невиразної політики влади інтегруватимуться різні соціальні верстви. Гіпотетично неформальний поділ Європи під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників відбутися може, але навряд чи він буде чітко відповідати географічному критерію", - повчає Єжов.

"Доцент Академії праці та соціальних відносин" Павло Фельдман пропонує вірити, що "наявність серйозних політико-ідеологічних суперечностей у Європі - це незаперечний факт, який був констатований експертами ще задовго до початку СВО".

"Очевидно, що в ЄС і НАТО є держави, які не хочуть жертвувати взаємовигідними економічними зв'язками з Росією заради порятунку України або реалізації інтересів Вашингтона. Далеко не всі європейці в захваті від насадження Брюсселем толерантності до мігрантів і представників сексуальних меншин. Тож розкол там завжди був, є і буде", - переконує Фельдман.

Під "поразкою України" він пропонує розуміти "будь-який результат, що відрізняється від образу перемоги, намальованого Зеленським".

"Отже, Київ уже зазнав поразки. Територія України скоротилася на 18%. Країну покинуло близько 15 млн. осіб - переважно представники молоді. Чоловіки бояться ходити до спортивних залів і торговельних центрів, де на них чекають військові комісари. Конкурентоспроможний бізнес тікає за кордон. Економіка лежить у руїнах. Політична система деградувала до стану військової диктатури. Зеленський, по суті, розтоптав ідеали, за які боролися учасники двох Майданів. Чи це не поразка?", - наполягає Фельдман.

На запитання, "наскільки українське питання впливає на умовний поділ Європи на Західну і Східну", Фельдман відповідає по-кремлівськи: "Є прагматичні країни (на жаль, їх меншість), які справедливо вважають, що з Росією краще торгувати, ніж воювати. Є країни, де русофобія є невід'ємною складовою національної самосвідомості, - Великобританія, Румунія, Польща, Чехія, Естонія, Латвія і Литва. Однак навіть вони не мають симпатій до України, а лише використовують її як засіб для стримування Росії. У багатьох народів Східної Європи є свої рахунки до українських націоналістів і неонацистів".

"Україну слід розглядати як одну з численних шахових дощок, на яких Росія за підтримки глобального Півдня веде партію проти колективного Заходу. Брюссель, Лондон і Берлін уже почали активну підготовку до прямого зіткнення з Москвою. Є вагомі підстави вважати, що це зіткнення історично неминуче. Географія європейського конфлікту в будь-який момент може розширитися, вийшовши далеко за межі зони проведення СВО. Західна преса називає потенційними театрами військових дій Балкани, Придністров'я, Республіку Білорусь і Сувалкський коридор у Польщі. Вихід конфлікту на новий рівень в кінцевому підсумку може призвести до остаточного краху трансатлантичної солідарності і докорінного політичного переформатування європейського простору", - припускає "доцент" Фельдман.

Нарешті, ще один "спец по Україні" - "доцент Фінансового університету при уряді РФ" Володимир Блінов вчить, що "під поразкою України мається на увазі будь-який варіант поступок Росії".

"Спочатку сенс участі Заходу в цьому конфлікті був політичним. Росія як єдина самостійна держава Європи, що відмовляється підспівувати північноатлантистам, має бути ослаблена або знищена. Це завдання за задумом Заходу можна було вирішити в короткостроковій перспективі, скинувшись ресурсами. Але перелому на полях битв не сталося, і тепер час працює проти наших ворогів. Український конфлікт виявився піччю, в якій згорають не тільки життя російських людей, а й гігантські бюджети. Росія відмовилася від ставки на швидку військову перемогу і вибрала щадний сценарій війни, що передбачає вимотування противника. Тепер кожен день обертається для Заходу величезними збитками, адже їм доводиться накачувати коштами нежиттєздатну країну", - запевняє Блінов.

"Вибори, що наближаються у США, додають у цю історію плутанини, але поділу Європи не відбудеться, оскільки і Захід, і Схід однаково під п'ятою американців. Відмінність лише в тому, що на заході є сильний бізнес, а на сході застарілі історичні претензії до росіян", - підсумовує "доцент".

Оце так раз! Але ж на початку публікації запевняли, що "конфлікт на Україні розірве Європу навпіл"...

«Запропонувати Росії «бойову нічию»

Головний редактор журналу "Россия в глобальной политике" Федір Лук'янов у публікації під назвою "Уловка-24" ризикнув припустити, що "настає дуже важливий момент не тільки у військовому, а й насамперед у політичному сенсі".

Думки свої Лук'янов змальовує виключно за кремлівськими лекалами: "Мотивація спеціальної військової операції (СВО) на території України від самого початку поєднувала в собі два сюжети, різні за природою, але пов'язані один з одним волею новітньої історії. Це, по-перше, принципи міжнародної безпеки, як вони склалися після закінчення холодної війни, і, по-друге, українське питання як частина національної самоідентифікації".

Принагідно Лук'янов нагадує про важливість "статті Володимира Путіна "Про історичну єдність росіян і українців", опублікованої за півроку до початку бойових дій".

"Оскільки початковий план кампанії (різка і стрімка зміна військово-стратегічного статусу України) не реалізувався і вона набула затяжного характеру, питання про територіальний контроль і проходження лінії фронту стало основним. А входження нових суб'єктів до складу Російської Федерації восени 2022-го унеможливило компроміси, які могли обговорюватися навесні того року (повернення на позиції, займані до початку повномасштабних бойових дій). Постійний рефрен - будь-які переговори надалі повинні будуть враховувати реалії "на землі", а оскільки останні продовжують змінюватися, підсумок не визначений наперед. Понесені витрати - насамперед у людському, а й у матеріальному плані - різко підвищили і планку гіпотетичної домовленості. Ну а нездатність України воювати без безперебійного і масованого іноземного постачання, з погляду Кремля, тільки підтверджує тезу про інспірований ззовні характер українського національного проєкту, висловлену в статті Путіна", - улесливо міркує Лук'янов.

Він упевнений, що "будь-яку змінену конфігурацію України не буде юридично визнано ні нею, ні її західними союзниками": "Тобто в кращому випадку мова може йти тільки про заморожування, призупинення бойових дій - такий собі східноєвропейський варіант корейської "38-ї паралелі". Але це майже гарантує, що за першої ж матеріально-технічної можливості конфлікт відновиться зі ще більшою жорстокістю".

"Відступ на українському напрямку тепер справді сприйматиметься у світі як ознака занепаду США, чого Вашингтон дозволити собі не може. І справа не тільки в міркуваннях престижу або принциповому небажанні поступитися хоч чимось Росії, яка одного разу вже програла холодну війну... На практиці це означає, що Росії можуть у тій чи іншій формі запропонувати "бойову нічию", - припускає Лук'янов, маючи на увазі вступ України до НАТО за одночасної втрати окупованих Росією територій.

"Логіка західних прихильників подібної ідеї: у сфері безпеки виникне ситуація патова, але за рахунок цього стійка. Членство України в Північноатлантичному блоці змусить Росію бути набагато обачнішою, оскільки Москва розумітиме, що військові дії перейдуть на якісно інший рівень. Водночас участь Києва в альянсі стане стримуючим фактором для нього самого - союзники не дозволять провокувати Росію... Однак, з огляду на сформоване за останні тридцять років ставлення до альянсу і фатальну відсутність довіри, Росія з неминучістю сприйматиме вступ України до НАТО, як підготовку плацдарму для нового конфлікту", - вважає Лук'янов.

Однак навіть його кремлівська позиція змушує розуміти: "Компромісу не проглядається, питання НАТО принципове для обох сторін... Накал протистояння вже такий, що подальше підвищення температури підводить до повноцінної точки кипіння, тобто впритул до прямого протистояння Росія - НАТО...".

І все ж допустити, що Кремль програв, Лук'янов не наважується: "Розглядаючи описану схему, треба робити поправку на внутрішні обставини, які сьогодні можуть виявитися важливішими за будь-які геополітичні розрахунки. Посилення розбрату в США в рік виборів, роздробленість Європи, дедалі менш зрозуміла соціально-політична ситуація в Україні. Найбільш стійкою в цьому сенсі виглядає якраз Росія, але зовсім виключити кризові ситуації не можна... Третій рік кампанії обіцяє бути визначальним у всіх сенсах. І в осяжній перспективі немає підстав очікувати розв'язки - з огляду на складність конфлікту і розмір призу, поставленого на кін".

«Буде трупом президента в Києві»

Однозначно прокремлівський "Московский комсомолец" обговорив "перспективи нового "контрнаступу" ЗСУ" з таким же прокремлівським "політологом" Ростиславом Іщенком. Той намагається пояснити, навіщо Володимир Зеленський "анонсував новий контрнаступ на тлі невдач української армії на фронті".

"На Чорному морі українська сторона досить успішно використовує морські безпілотники для ударів по наших кораблях. Природно, вони цю справу пропагують. Кажуть: "Так, на суші у нас справи не дуже, зате на морі все виходить". Про це говорив і Залужний. Вони просто роблять акцент на тому, що їм вигідно "продавати" своєму населенню як успіхи. Зеленський сказав, що ніяких переговорів не може бути. Бойові дії триватимуть доти, доки Україна не отримає назад усіх територій, репарацій і контрибуцій. Йому ж треба якимось чином стимулювати населення? Коли армія зазнає поразки, у населення виникають питання: а чи варто воювати? Все одно всіх повбивають, а перемоги не буде. Треба його якимось чином стимулювати. Тому Зеленський каже, що нічого страшного не сталося, так, якісь дрібні поразки, зате на морі перемога. А зараз ми взагалі в наступ перейдемо. Що, він має розповідати, що вони пакують валізи?", - зневажливо коментує Іщенко.

На здивоване запитання газети "А вони реально пакують валізи?", Іщенко несе відверту маячню: "В Україні зараз багато хто пакує валізи, розуміючи, що це все задоволення закінчилося. У тому числі багато хто з його оточення. Що вони при цьому кажуть Зеленському, в якому стані він перебуває - я не знаю. Гітлеру, наприклад, його оточення пропонувало спакувати валізи і виїхати в Альпи. Вони ж там створили альпійську фортецю, причому її створював сам Гітлер, щоб у разі чого звідти керувати війною. Але Гітлер вирішив залишитися в Берліні, чим дуже засмутив своє оточення. Вони теж збиралися змотатися куди подалі, але більшості довелося вмирати в Берліні".

"Зеленський теж може зробити такий вибір. Сказати, що він не буде президентом у вигнанні, а буде трупом президента в Києві. Теж варіант, який усіх влаштує, зокрема й американців. Які в нього плани щодо себе особисто, я не знаю. Але і в його оточенні, і в Україні загалом усі розуміють, та й він сам має розуміти, якщо перебуває в адекватному стані, що це кінець. Настають важкі дні поразок і потрясінь", - із чогось узяв "політолог" Іщенко.

І пояснює, як усе в України погано: "Усі можливості були пов'язані з тим, що Захід їх напхав зброєю. Але тепер і в Заходу немає можливостей... Вони скоротили своє військове виробництво, а тепер не можуть його різко наростити. У них немає для цього фізичних можливостей: немає людей, немає фахівців. Завод вони побудувати можуть, верстати купити, напевно, теж. А робітників та інженерів для роботи на цих заводах у них немає. Тому вони не можуть надати Україні зброю. А доларами не воюють".

Само собою, Іщенко згадує історію: "Наполеону, на відміну від Гітлера, постійно пропонували мир на цілком прийнятних умовах. Йому пропонували мир у 1813 році, на початку 1814 року. Навіть незадовго до його повної і беззастережної капітуляції йому пропонували мир, але він весь час намагався продовжувати воювати і закінчив зреченням. Але зречення Зеленського нікого не цікавить, він не імператор. Цікавить судовий процес над ним. Тому він теж буде воювати до кінця".

"Він, як і Гітлер, не втече в Альпи?", - з розумним виглядом запитує "Московский комсомолец".

"У його країні немає Альп. Втекти він може, але поки він стоїть на тому, що президентом у вигнанні він працювати не збирається, а збирається воювати до останнього українця. Американців теж більше влаштовує труп Зеленського, ніж тушка Зеленського де-небудь у США", - зарозуміло відповідає "політолог" Іщенко.

Огляд підготував Михайло Карпенко, "ОстроВ"